Всеукраїнський день бібліотек!

 30 вересня - Всеукраїнський день бібліотек!

" ШАЛЕНЕ ЧАЮВАННЯ В БІБЛІОТЕЦІ"

Зі святом усіх причетних!

« Оборонці України : відвага і честь»

 

У бібліотеці Жмеринського ВПУ відкрилась книжкова виставка               « Оборонці України : відвага і честь», присвячена Дню Українського козацтва .

Експозиція виставки розказує про нашу героїчну націю від козацтва до сучасності.

На поличках – науково-популярні видання про Гетьманщину та загадковий феномен нашої національної історії – українське козацтво, про створену ним Запорозьку Січ .

Козацтво — одна з героїчних і найславетніших сторінок багатовікової української історії. Все, що було кращим і світлим, асоціювалося з образами козака і Запорозької Січі.

В народній пам’яті козак став символом України, її волі, краси, буйної степової вдачі. Тому учням буде цікаво прочитати про джурів – учнів козацької старшини, молодих козаків.

Наша виставка надає унікальну можливість, насамперед молодому поколінню, перенестися в епоху наших славних козацьких прадідів, «прожити» їхнім життям, вдивитися в портрети українських гетьманів і полководців, побачити, як воювали і як виглядав побут запорожців.

Наразі ця сторінка нашої історії надзвичайно актуальна, адже звитяги козацьких полководців, блискучі перемоги запорожців у жорстоких боях, їхня любов до своєї вітчизни та незрадлива вірність побратимам є тим історичним і духовним стрижнем, що надає сили й енергії для боротьби за українську незалежність сьогодні, виховує у сучасних українців гордість за славетні здобутки нашої історії.

Ми українці і повинні перш за все пам’ятати: хто ми, звідки наші корені.

 

Гірка пам'ять Бабиного Яру

 

29 вересня 2026 року Україна та світ відзначають 

85-ті роковини розстрілів у Бабиному Яру 

— однієї з найстрашніших трагедій Голокосту та нацистського терору.

В Жмеринському ВПУ пройшов урок пам’яті « Гірка пам'ять Бабиного Яру»,/ присвячений 85 – тим роковинам розстрілів в Бабиному Ярі. Організовано гуртом « Арт – Простір», керівник Бабич Лідія.

Вивчення історії України – це реалізація завдань виховної роботи навчального закладу. Керівник гуртка розкрила суть Бабиного Яру, як однієї із жахливих сторінок Другої світової війни, безневинно вбитих людей, які мали право на життя. День 29 вересня за рішенням Верховної Ради України відзначається День пам’яті. Злочин в Бабиному Яру, це перевершення всі відомі до цього часу трагедії.

На уроці використано спогади людей свідків, які залишилися чудом живі. Людей – праведників, які переховували євреїв рятуючи ім. життя. Архівні документи про знищення членів редколегії газети « Українське слово», Олену Телігу письменницю. Розглядались написані твори очевидцями А.Кузнецовим роман «Бабин Яр». Дмитром Клебановим – укр.композитором і диригентом єврейського походження, написав симфонію №1 «Бабин Яр». Знято низку фільмів « Бабин Яр.Уроки історії», « Бабин Яр. Правда про трагедії».  Написано  вірщі: О.Олеся «Над трупами», Д.Павличко «Бабин Яр.Реквієм», М.Бажан «Яр», Л.Костенко, П.Тичина тощо.

Вієцька Світлана підготувала книжкову виставку та демонструвала відеозаписи. «Друга світова війна.Трагедія Бабиного Яру», «Трагедія людства - Бабин Яр», пісня О.Білозір « Праведники», метроном «Хвилина мовчання», «Стіна плачу…» 

160 років від дня народження Михайла Сергійовича Грушевського

 

29 вересня 2026 року виповнюється 160 років від дня народження Михайла Сергійовича Грушевського — 

видатного українського історика, громадського та державного діяча, 

голови Української Центральної Ради

Михайло Грушевський належить до постатей, які своїми знаннями та працею допомогли українцям глибше усвідомити власну історію. Його фундаментальна «Історія України-Руси» стала вагомою частиною української історичної науки, а участь у подіях Української революції 1917–1921 років пов’язала його наукову працю з практичним творенням української державності.

Та, мабуть, найважливіше сьогодні не лише згадати про його здобутки, а й почути слова, які не втратили актуальності через десятиліття:

«Єднатися, концентруватися, а не ділитися, не розбігатися - се повинно бути у всім нашим гаслом».

Пам’ятати свою історію - означає розуміти, якою ціною формувалася українська державність і чому її збереження залишається важливим для кожного покоління.

Пам’ятаємо. 

Шануємо.

 Бережемо історичну пам’ять.

«Мужність залишається у віках»

 

День пам’яті «Мужність залишається у віках»,

відбувся в Жмеринському ВПУ до  Дня партизанської слави. Організував гурток « Арт – Простір», керівник Бабич Лідія.

Мета заходу поглибити знання учнів про історію країни, сприяти формуванню національної самосвідомості, виховати почуття патріотизму, поваги до минулого…

Керівник гуртка Бабич Лідія в своїй розповіді підкреслила, що пам'ять – нетлінна і вічна.Вона звертається до нас зі старих фронтових фотографій, з речей що зберігають про фронтовиків, і не дає потьмяніти жодній героїчній сторінці історії перемоги над ворогом. Наприклад у моїй сім’ї, « Нагороди батька – учасника у Другої світової війни».

Використала архівний плакат « 22 вересня . День партизанської Слави», ознайомила з фото героями та мапою де працювали партизани у війну, як жили люди на території ворога, рейди партизанів тощо…

В дискусії « Факти історії говорять»- учнями групи 11, майстер Цимбал Я., кл.керівник Мовчанюк І. та групою 7, майстер Білоконь С.А., кл.керівник Свистун Т. про підполковника Шиманського почерпнуто було достовірну історічну інформацію про розвідника, цитую його:» Не вірте що ми пропадаємо безвісти. Ми боремося, і може всі до єдиного загинемо в бою!»

Він зникав у вирі війни і знову оживав став героєм у поєдинку « ставка Гитлера під Вінниченою!»

Використано архівне бібліотечне досьє папки: « Жмеринщина у роки Другої Світової війни».

Ознайомились із Жмеринським підпіллям роботою партизанів лісів Жмеринщини, боротьбу людей, які були окуповані.

Хвилиною мовчання вшановано пам'ять. 

.Передивились відео-урок  « День партизанської славі», підготовлений Вієцькою С.

Міжнародний День Миру.

 

21 вересня світ відзначав Міжнародний День Миру.

В Жмеринському ВПУ відбулася інформаційна година «Вчитися жити в мирі та злагоді». Організована гуртком «Арт – Простір», керівник Бабич Л.

Мета сформувати  тверде переконання про необхідність праці як природної потреби кожної здорової людини; прагнути до усвідомлення учнями необхідності жити в мирі і злагоді з рідними, близькими людьми , іншими народами, державами…

Бабич Л. розповіла як святкує Генеральна Асамблея цей день, як «день глобального припинення вогню й насильства». Закликає всі країни припинити військові дії на цілу добу…Символом міжнародної солідарності всіх людей світу є дзвін МИРУ, який вилито з монет які пожертвували діти всіх континентів , зроблено надпис: «Хай буде мир в усьому світі».

На заході : лунав Гімн України; читався вірш «День Миру»; працювало дерево мудрості «Мир це --….?» /ідеї учнів/; на мапі Європи учні кріпили паперові «голуби миру»» ; хвилиною мовчання вшановлено пам'ять людям, що віддали життя про творення української державності»; дискусійний дует «Голуб миру – це…?» ідеї,думки учнів тощо.

Активну участь в заході взяли  4 група, майстер Тесленко І., кл. керівник Шевчук Т, своїми силами виготовили паперові «голуби миру».

Вієцька С. продемонструвала відеоматеріал: «Війна і мир», кліп «Молитва миру», Гімн України, «Україна – це ми…»/пісня/ , зроблено спільне фото «Ми за мир», «Ми хочемо МИРУ!».

«Моє коріння — Україна»

 Є речі, які не обирають. Рідна земля. Родина. Пам’ять. Мова. Пісня, яку знаєш із дитинства. Вони стають нашим корінням — тим невидимим зв’язком, що допомагає пам’ятати, хто ми і звідки.

Саме про це говорили у ДПТНЗ «Жмеринське вище професійне училище» під час відеоколажу «Моє коріння — Україна», організованого гуртком «Арт-Простір» під керівництвом Лідії Бабич.

Активними учасниками заходу стали студенти групи № 5 разом із майстром виробничого навчання Світланою Любецькою та класним керівником Ольгою Дунаєвською.

Україна цього дня поставала різною. Країною неймовірної краси й непростої історії. Країною, яка пережила багато трагедій, але зберегла головне — прагнення до волі. Її впізнають у синьо-жовтому прапорі й Тризубі, у мелодії Державного Гімну, у рідній мові, українській пісні та вишиванці, у звичаях і традиціях, що передаються від покоління до покоління.

Разом із керівником гуртка Лідією Бабич студенти створили власну модель-бачення «Україна», розмірковуючи над тим, із чого складається наше відчуття Батьківщини. Особливим стало «Дерево родоводу», адже саме з родини починається життєва історія кожної людини. Коріння дерева стало символом роду і пам’яті, а його гілки — продовженням родинної історії у наступних поколіннях.

Було багато живого спілкування: студенти розгадували вікторину «Символи-обереги українського дому», дискутували на тему «Коріння — це Україна», добирали епітети й порівняння до слів «Батьківщина» та «мати». І поступово проста тема перетворилася на розмову про значно більше — про особистий зв’язок із країною, родиною та власною історією.

Доповнила зустріч бібліотекар Світлана Вієцька, яка організувала тематичний відеоперегляд та підготувала книжкову виставку «Моє коріння — Україна». Студенти переглянули відеоматеріали про корінні народи України, державні й народні символи, регіони нашої держави, а також відео на пісню Катерини Бужинської «Моя Україна».

А завершилася зустріч піснею, яка сьогодні звучить особливо сильно, — «Ой у лузі червона калина». Її співали разом, і в цей момент слова про коріння набули ще глибшого змісту.

Бо коріння — це не лише про те, де ми народилися. Це про те, що ми бережемо в собі. Про пам’ять своєї родини й свого народу. Про традиції, які не дозволяємо загубити. Про землю, яку називаємо своєю.

І де б не пролягали наші дороги, є коріння, яке завжди повертає нас до головного.

Наше коріння — Україна.

Ніч, у яку Україна втратила Василя Стуса.

 4 вересня 1985 року. 

Ніч, у яку Україна втратила Василя Стуса.

                                   Є люди, про яких із плином часу говорять не менше, а більше.

Василь Стус - поет, перекладач, прозаїк, літературознавець, правозахисник, один із найяскравіших представників українського дисидентського руху. Людина, яка могла обрати тихе життя, але обрала чесність - навіть тоді, коли за неї доводилося платити дуже високу ціну.

У 1965 році, під час прем’єри фільму Сергія Параджанова «Тіні забутих предків» у Києві, Стус відкрито виступив проти політичних арештів української інтелігенції. За цей протест його виключили з аспірантури.

Пізніше були apeшти, тaбopи, зacлaння, заборона друкуватися, вилyчeнi рукописи та роки життя за ґратами. Стус не відмовився від своїх переконань і став членом Української Гельсінської групи, яка захищала права людини.

Його поезія народжувалася в умовах, де навіть слово могло стати причиною пepecлiдyвaння.

А потім настала ніч із 3 на 4 вересня 1985 року.

У табopi біля села Кучино Пермського краю, під час безстрокового гoлoдyвaння, Василь Стус зaгинyв. Йому було лише 47 років.

Його пoxoвaли на табірному цвинтарі. Лише через чотири роки, у листопаді 1989-го, Василя Стуса, Юрія Литвина та Олексу Тихого пepeпoxoвaли в Києві на Байковому кладовищі. На прощання з ними вийшли десятки тисяч людей.

Сьогодні ми знаємо Стуса не лише як великого поета. Ми знаємо його як людину, яка залишилася вірною собі тоді, коли це було найважче.

4 вересня — це не просто дата cмepтi.

 Це дата, яка нагадує: слово може пережити тюpми, заборони й навіть cмepть автора.

Василь Стус зaгинyв у ніч на 4 вересня 1985 року. 

Але його голос — залишився. 

Пам’ятаємо.

«Людина — це обов'язок, а не титул».

«І сам собі постань законом, і не вагайся, не блажи».

«Якщо болить серце — тобі, друже, поталанило».

«Митець потрібен своєму народові та й усьому світові тільки тоді, коли його творчість зливається з криком його нації».

Василь Стус