Міжнародний День Миру.

 

21 вересня світ відзначав Міжнародний День Миру.

В Жмеринському ВПУ відбулася інформаційна година «Вчитися жити в мирі та злагоді». Організована гуртком «Арт – Простір», керівник Бабич Л.

Мета сформувати  тверде переконання про необхідність праці як природної потреби кожної здорової людини; прагнути до усвідомлення учнями необхідності жити в мирі і злагоді з рідними, близькими людьми , іншими народами, державами…

Бабич Л. розповіла як святкує Генеральна Асамблея цей день, як «день глобального припинення вогню й насильства». Закликає всі країни припинити військові дії на цілу добу…Символом міжнародної солідарності всіх людей світу є дзвін МИРУ, який вилито з монет які пожертвували діти всіх континентів , зроблено надпис: «Хай буде мир в усьому світі».

На заході : лунав Гімн України; читався вірш «День Миру»; працювало дерево мудрості «Мир це --….?» /ідеї учнів/; на мапі Європи учні кріпили паперові «голуби миру»» ; хвилиною мовчання вшановлено пам'ять людям, що віддали життя про творення української державності»; дискусійний дует «Голуб миру – це…?» ідеї,думки учнів тощо.

Активну участь в заході взяли  4 група, майстер Тесленко І., кл. керівник Шевчук Т, своїми силами виготовили паперові «голуби миру».

Вієцька С. продемонструвала відеоматеріал: «Війна і мир», кліп «Молитва миру», Гімн України, «Україна – це ми…»/пісня/ , зроблено спільне фото «Ми за мир», «Ми хочемо МИРУ!».

«Моє коріння — Україна»

 Є речі, які не обирають. Рідна земля. Родина. Пам’ять. Мова. Пісня, яку знаєш із дитинства. Вони стають нашим корінням — тим невидимим зв’язком, що допомагає пам’ятати, хто ми і звідки.

Саме про це говорили у ДПТНЗ «Жмеринське вище професійне училище» під час відеоколажу «Моє коріння — Україна», організованого гуртком «Арт-Простір» під керівництвом Лідії Бабич.

Активними учасниками заходу стали студенти групи № 5 разом із майстром виробничого навчання Світланою Любецькою та класним керівником Ольгою Дунаєвською.

Україна цього дня поставала різною. Країною неймовірної краси й непростої історії. Країною, яка пережила багато трагедій, але зберегла головне — прагнення до волі. Її впізнають у синьо-жовтому прапорі й Тризубі, у мелодії Державного Гімну, у рідній мові, українській пісні та вишиванці, у звичаях і традиціях, що передаються від покоління до покоління.

Разом із керівником гуртка Лідією Бабич студенти створили власну модель-бачення «Україна», розмірковуючи над тим, із чого складається наше відчуття Батьківщини. Особливим стало «Дерево родоводу», адже саме з родини починається життєва історія кожної людини. Коріння дерева стало символом роду і пам’яті, а його гілки — продовженням родинної історії у наступних поколіннях.

Було багато живого спілкування: студенти розгадували вікторину «Символи-обереги українського дому», дискутували на тему «Коріння — це Україна», добирали епітети й порівняння до слів «Батьківщина» та «мати». І поступово проста тема перетворилася на розмову про значно більше — про особистий зв’язок із країною, родиною та власною історією.

Доповнила зустріч бібліотекар Світлана Вієцька, яка організувала тематичний відеоперегляд та підготувала книжкову виставку «Моє коріння — Україна». Студенти переглянули відеоматеріали про корінні народи України, державні й народні символи, регіони нашої держави, а також відео на пісню Катерини Бужинської «Моя Україна».

А завершилася зустріч піснею, яка сьогодні звучить особливо сильно, — «Ой у лузі червона калина». Її співали разом, і в цей момент слова про коріння набули ще глибшого змісту.

Бо коріння — це не лише про те, де ми народилися. Це про те, що ми бережемо в собі. Про пам’ять своєї родини й свого народу. Про традиції, які не дозволяємо загубити. Про землю, яку називаємо своєю.

І де б не пролягали наші дороги, є коріння, яке завжди повертає нас до головного.

Наше коріння — Україна.

Ніч, у яку Україна втратила Василя Стуса.

 4 вересня 1985 року. 

Ніч, у яку Україна втратила Василя Стуса.

                                   Є люди, про яких із плином часу говорять не менше, а більше.

Василь Стус - поет, перекладач, прозаїк, літературознавець, правозахисник, один із найяскравіших представників українського дисидентського руху. Людина, яка могла обрати тихе життя, але обрала чесність - навіть тоді, коли за неї доводилося платити дуже високу ціну.

У 1965 році, під час прем’єри фільму Сергія Параджанова «Тіні забутих предків» у Києві, Стус відкрито виступив проти політичних арештів української інтелігенції. За цей протест його виключили з аспірантури.

Пізніше були apeшти, тaбopи, зacлaння, заборона друкуватися, вилyчeнi рукописи та роки життя за ґратами. Стус не відмовився від своїх переконань і став членом Української Гельсінської групи, яка захищала права людини.

Його поезія народжувалася в умовах, де навіть слово могло стати причиною пepecлiдyвaння.

А потім настала ніч із 3 на 4 вересня 1985 року.

У табopi біля села Кучино Пермського краю, під час безстрокового гoлoдyвaння, Василь Стус зaгинyв. Йому було лише 47 років.

Його пoxoвaли на табірному цвинтарі. Лише через чотири роки, у листопаді 1989-го, Василя Стуса, Юрія Литвина та Олексу Тихого пepeпoxoвaли в Києві на Байковому кладовищі. На прощання з ними вийшли десятки тисяч людей.

Сьогодні ми знаємо Стуса не лише як великого поета. Ми знаємо його як людину, яка залишилася вірною собі тоді, коли це було найважче.

4 вересня — це не просто дата cмepтi.

 Це дата, яка нагадує: слово може пережити тюpми, заборони й навіть cмepть автора.

Василь Стус зaгинyв у ніч на 4 вересня 1985 року. 

Але його голос — залишився. 

Пам’ятаємо.

«Людина — це обов'язок, а не титул».

«І сам собі постань законом, і не вагайся, не блажи».

«Якщо болить серце — тобі, друже, поталанило».

«Митець потрібен своєму народові та й усьому світові тільки тоді, коли його творчість зливається з криком його нації».

Василь Стус

З Днем знань!

                                                                               З 1 вересня! 

                                           Нехай цей навчальний рік буде спокійним, 

                                             успішним і щедрим на приємні моменти.

                                Щиро вітаємо з початком нового навчального року! 

                                              Бажаємо сил, терпіння, натхнення та віри.

День незалежності Україні.

 

У новітній історії України є дата, яку можна назвати найважливішою: 

24 серпня 1991.

 Саме вона стала точкою відліку, яка зафіксувала народження нової держави – незалежної і вільної України. Це була велика подія, яка дала українському народу можливість самому вирішувати свою долю.

Бібліотека-територія креативних ідей

 Підсумки навчального року:

педагогічна рада у ДПТНЗ «Жмеринське вище професійне училище»

Звіт роботи бібліотеки      2025 – 2026 р.р.

Бібліотека-територія креативних ідей

https://docs.google.com/presentation/d/1Rfg8EXo5ffKC3NnTguftelJTu9gEDrfN/edit?usp=drive_link&ouid=113590324771774592211&rtpof=true&sd=true

 

"Конституція – кодекс життя"

 

День Конституції в Україні щорічно відзначають 28 червня. Це єдине свято, що зазначено в Основному Законі нашої держави. В цей день українці відзначають створення Конституції, а також визначення базових прав та обов’язків громадян нашої країни, структуру влади та правову систему України.

Ми пишаємось своїм демократичним устроєм, незалежністю та державністю. Створення Конституції відгукнулося в серці кожного українця, адже наш народ пройшов довгий шлях до визнання України окремою, суверенною та сильною державою світу.

 

 В читальному залі бібліотеки Жмеринського ВПУ експонується книжкова виставка "Конституція – кодекс життя". Представлені матеріали ознайомлять з важливими етапами історичного розвитку України на шляху до становлення України, як конституційної держави. Ознайомившись з виставкою Ви дізнаєтесь значення Конституції, в якій закріплено право українського народу мати власну державу. Розміщена література дає відповідь на питання, якою ця держава повинна стати.

 

« Пам’ятаймо велич подвигу»,

 

« Пам’ятаймо велич подвигу»,

до Дня скорботи і вшанування пам’яті жертв війни в України / 22.06.1941р. – 1945р/пройшов урок пам’яті в Жмеринському ВПУ.

Організував гурток « Арт – простір», керівник Бабич Лідія.

« Війна не має обличчя» - бліц – опитування в дискусії пройшло з керівником гуртка та учнями групи №1 /майстер Чукін І., кл.керівник Кочмарук І.

Архівні історії про війну, спогади, листи, нагороди фронтовиків предоставила Бабич Лідія. Зібрані друковані матеріали « Жмеринка в період 2-ї світової війни». Боротьба жмеринчан в підпіллі, партизанських загонах, героїчні дії залізничників міста;ознаменування досягнення перемоги міста Жмеринка, залізничний вокзал, героями Жмеринського району.

Хвилиною мовчання вшановано жертв війни в України.

Інсценізація за книгою Д.Клюєва « Хлопці з нашого села» представили гуртківці: Єфанов Даніїл, Дорош Нікіта, Павлов Артем –гр№4.

Відео сюжет « Ранок вибухів», « Пам’ятники та меморіали воінам – визволителям на території Жмеринської ОТГ.»  продемонструвала Вієцька С.