Загублене дитинство

                                       

Загублене дитинство

4  червня вшановуємо пам'ять дітей, які загинули внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України

 Цей день встановлено Постановою Верховної Ради у 2021 році, щоб нагадати світові про невинні життя, які забрала війна, та підтримати родини загиблих.

Цей день — болісне нагадування про те, що війна вбиває найцінніше — дитинство, надії, життя.

Діти стали жертвами війни не за власним вибором. Їхні мрії залишилися нереалізованими, голоси — назавжди мовчазними.

Кожне маленьке життя, обірване через жорстокість агресора, — це не просто трагедія родини, це рана для всієї України.

Ми пам’ятаємо.    Ми вшановуємо.    Ми не пробачимо.

 

В умовах війни українські діти щодня зіштовхуються з нелюдськими жахами. Вони не можуть спокійно спати у рідних домівках чи гратися у дворі, навчатися у школі чи отримувати кваліфіковану медичну допомогу.

Серед найтяжчих правопорушень, вчинених проти дітей внаслідок агресії, – вбивства, викрадення, сексуальне насильство, вербування та використання у воєнних діях. Російські війська свідомо роблять дітей мішенями, через що малеча стає найуразливішою та абсолютно безневинною жертвою війни.

Символом вшанування пам'яті цих дітей є м’яка іграшка. Оскільки війна триває, точна кількість обірваних дитячих життів постійно уточнюється, адже багато злочинів були скоєні на тимчасово окупованих територіях

Від рук російських загарбників в Україні загинуло 

705 дітей та 2 527 дітей дістали поранення різного ступеня тяжкості – 

станом на сьогодні за даними Офісу Генерального прокурора.

Вони не встигли дорости до дорослого життя. До першого кохання. До свого дорослого "після війни".

Їхні імена — серед сотень. Їхні історії — серед тисяч зламаних доль.

Це були українські діти. Живі, світлі, улюблені. Їх вбила росія.

Їх убивали в колясках, у школах, у ліжках під ковдрами.

 В автомобілях на дорозі до евакуації.

У лікарнях, у підвалах, на дитячих майданчиках.

Ракетами. Артилерією. Мінами. Руками окупантів.

Ми не забудемо жодної дитячої усмішки, яку стерла війна.

Ми не пробачимо жодного обстрілу.

Ми не зупинимось, поки не змусимо кожного причетного відповісти — за кожне зруйноване життя.

Ми не маємо права на слабкість.

 Бо замість нас нікому мстити за цих дітей.

Вони мали жити.

«ЗГОРАННЯ НА ПОПІЛ»

 

31 травня — це офіційний Всесвітній день без тютюну, який був встановлений Всесвітньою організацією охорони здоров'я (ВООЗ) у 1987 році.

 Головна мета цього дня — підвищити обізнаність про шкоду куріння та мотивувати людей відмовитися від цієї згубної звички

Книжкова виставка «ЗГОРАННЯ НА ПОПІЛ» до Всесвітнього дня без тютюну експонується у читальному залі бібліотеки— це чудовий спосіб привернути увагу до здорового способу життя та шкоди нікотинової залежності.

Також до цієї дати приурочена акція «МІНЯЮ ЦИГАРКУ НА ЦУКЕРКУ» 

 Чому це важливо: Відмова від куріння навіть на один день — це крок до покращення роботи серцево-судинної та дихальної систем.

«Симон Петлюра – борец за волю України»

 

Виставка–портрет «Симон Петлюра – борец за волю України»

/пам’яті Симона Петлюри/

Симон Петлюра був і залишається серед перших активних будівничих власного державного дому – Української народної Республіки. Саме розбудові української незалежної держави він присвятив себе  – спочатку як громадський діяч і публіцист, потім як організатор національної української армії, як воїн та командир, опісля як державний муж.

В бібліотеці Жмеринського ВПУ демонструється книжкова  виставка – портрет «Симон Петлюра - борец за волю України», та меморіальний стенд «Симон  Петлюра: лицар української долі»  присвячена життю, діяльності та смерті Симона Петлюри.

 Мета:відновити чесне ім’я та повернути вкрадене. Книги, представлені на виставці, різні за жанром і змістом. Це  – збірники статей, листів, документів С. Петлюри, присвячені розбудові Української держави; науково –  публіцистичні матеріали; цікаві  історичні розвідки; спогади сучасників. Усі ці  документи   дають змогу сформувати  цілісний, правдивий портрет державного діяча  та показує  , що насправді відбувалося на теренах сучасної України  в часи національно-визвольних змагань 1917 -1921 р. р. Навіть є фото архіву, як Симон Петлюра оглядає 12 –ту дивізію Киівської групи на вокзали м. Жмеринка.

Цікаво, що саме Петлюрі першому в Армії УНР належить ідея використовувати нарукавні знаки. На фотографіях 1919–1920 років Симон Петлюра позує у френчі із тризубом на рукаві. Цей тризуб і використали як зразок для нарукавних знаків ЗСУ

 

Основні факти про роль Симона Петлюри як «лицаря української волі»:

Лідер нації: Симон Петлюра (1879–1926) був одним із ключових державних, військових та політичних діячів періоду Української революції, очоливши боротьбу за незалежність.

Творець армії: Він став одним із фундаторів збройних сил УНР, зокрема організував «Гайдамацький кіш Слобідської України», який відіграв важливу роль у боях за Київ.

Символ опору: Попри надзвичайно складні обставини, під керівництвом Петлюри Армія УНР продовжувала чинити опір російсько-більшовицькій агресії.

Голова Директорії: З лютого 1919 року очолював Директорію — вищий орган державної влади УНР.

Екзильна діяльність: Після вимушеного переїзду за кордон продовжував очолювати Державний центр УНР, залишаючись символом продовження боротьби навіть в еміграції.

Трагічна загибель: Симон Петлюра був убитий 25 травня 1926 року в Парижі. Його діяльність була спрямована на створення сильної, незалежної української держави, що робить його однією з найвизначніших постатей української історії XX століття

 Книги проти кулі: 

пам'ять про Симона Петлюру

Всеукраїнська акція пам'ять « Героям Слава».

 

Всеукраїнська  акція пам'ять « Героям Слава».

День Героїв – це день пам’яті  полеглих і величі духу українського народу.

Особливого значення День Героїв набув  з початком широкомасштабного вторгнення російського агресора в Україну. Тисячі українських героїв присвятивши своє життя боротьбі за свободу та незалежність України знайшли свій спочинок у рідній українській землі.

Метою цієї акції є виховання поваги до борців за незалежність та формування національної свідомості молоді.

 Активну участь в акції взяли учні Жмеринського ВПУ.

«Українські герої – епоха історії»

 

Фото - пам'ять «Українські герої – епоха історії»

Відбулась в Жмеринському ВПУ . Організували гуртківці « Арт – Простір», керівник Бабич Лідія.

З княжою, козацькою добою, борцями за незалежність України, героями сучасної України, ознайомила керівник гуртка. Хвилиною мовчання вшанували пам'ять героїв України різних історичних епох.

З учнями групи 5 / керівник Дунаєвська О., майстер Любецька С.,проведено питання- запитання, аналізування, висування ідеї, наведення фактів з життя.

Закінчилось висловленням « Нам потрібен мир, нам потрібно мирне небо!»

Разом з учнями проведена акція фото – пам'ять « Героям Слава». Фото виконувала бібліотекар Вієцька С. та підготувала книжкову виставку : « ЧЕСТЬ І СЛАВА НЕЗЛАМНИМ»

Зібраний матеріал спрямований на виховання поваги до борців за незалежність України, формування національної свідомості молоді .

Герої мріяли про незалежну Україну, 

світ побачив силу українського народу

Фешн з присмаком традицій.

 

Фешн з присмаком традицій.

Проведено до дня вишиванки в Жмеринському ВПУ, гуртком « Арт – Простір», керівник Бабич Лідія.

Активну участь взяли  гр. №12 кл. керівник Маковей Т., майстер Деркач Т.

БАБИЧ ЛІДІЯ ознайомила з історією виникнення вишивання в України, їх традиціями в побуті життя людини. Розкрила мистецтво вишивання предків, саме тому прикрашається оселя, використовується вишиття в різних життєвих позиціях… Наприклад – Вишитий рушник багато має позицій:

§  На рушнику з хлібом зустрічають гостей;

§  Накрити хліб на столі;

§  Весільні обряди - подарити коханому коровай на рушнику;

-        пов’язати молодят;

-        простелити перед молодими;

-        пов’язати старостів і т.д.

Все це означає : оберіг на щастя і добро.

Традиція – проводи сина. Син іде до війська, їде в дорогу - мати дарує рушник, який обереже від лиха, бо український рушник символізує чистоту почуттів, глибину безмежної любові до дітей.

Пошивки, маніжки – окраса та затишок ліжка в оселі.

Серветки – в оселі стелилися на комоди.

З цікавістю учні вели демонстрацію призначеної ролі кожного предмету вишиття. Це Оля Цугрій, Іра Мадіянська, Даша Грипус, Діма Яровий.

Українська вишивка своїм композиційним змістом, кольористичною гамою та технікою вишивання хрестиком, гладдю прикрашала ще й одяг, це жіночі блузи, плаття, сорочки, чоловічі сорочки, вишиванки. Підбирались узори, види швів, штопання.

Вишивка приділялась за національними ознаками . Наприклад Поділля – вишивались квіти, пташки, тварини, геометричні та геометризовані малюнки фігурок.

Зразки вишивки та символи українських орнаментів представлені на книжково- ілюстративний виставці «Вишивана спадщина» Мета виставки: пояснити цінність вишитої сорочки як складової культурної ідентичности, пробудити приспані різними окупаціями українську свідомість і гордість бути українцем — господарем на своїй землі.

Мета заходу : ознайомити учнів з народними традиціями вишивки українського народу. Сприяти інтересу молоді шанувати і продовжити ці звичаї, як українця. Адже одягати вишиванку — це бути відповідальним за майбутнє України.

Купуй вишиванку,носи вишиванку,

адже навіть у собачки вона є!

пам’ять жертв геноциду кримськотатарського народу

 18 травня Україна вшановує пам’ять жертв геноциду кримськотатарського народу — 

одну з найтрагічніших сторінок у сучасній історії. Саме цього дня у 1944 році сталінський режим розпочав масову депортацію кримських татар з їхньої історичної батьківщини — Криму.

Тривалість вбивчого шляху депортованих до місць спецпоселень у товарних вагонах тривала в середньому 2-3 тижні. Дорогою, у тісних вагонах, без їжі, води та медичної допомоги, від голоду та хвороб загинуло 7000-7900 кримських татар.

Трагічна історія депортації кримськотатарського народу замовчувалася протягом десятиріч. Заборонялася мова, культура корінного народу України. Кримські татари були не просто позбавлені Батьківщини, але й власного імені, мови, історії, ідентичності.

Після смерті Сталіна кримським татарам так і не повернули їхні права та не дозволили повернутися на батьківщину. Фактично, заслання тривало. Попри заборону, починаючи з 1967 року, кримські татари робили чисельні спроби оселитися на власній землі, в Криму. Кримськотатарський національний рух за повернення був одним з найефективніших та найяскравіших протестних рухів у СРСР. Але справді масове повернення, репатріація, розпочалися після 1987 року.

Тільки після розпаду СРСР, у незалежній Україні, ми можемо вшанувати памʼять жертв геноциду та говорити правду про злочини проти людяності.