вторник, 19 марта 2024 г.

Загинув сокіл, Герой

 Плаче небо, плачуть матері і рідні, плаче вся знекровлена, багатостраждальна Україна! Невимовний біль за кожну тяжку втрату...Непоправне горе сталося і в нашій родині - у колективі ДПТНЗ "Жмеринське вище професійне училище". Загинув сокіл, Герой, єдиний син нашої колеги Ольги Дунаєвської - справжній чоловік, відважний захисник, щирий, рішучий, справедливий, добрий, розумний, дбайливий Грінченко Олександр.




Олександр – випускник Жмеринського ліцею №5, отримав ступінь магістра у Київському університеті інфраструктури і технологій. Не

маючи жодного військового досвіду, 29 квітня 2022 року Олександр пішов опановувати військову справу. За кілька тижнів він вже професійно розміновував території. Своєю відповідальністю, стійкістю та відвагою молодший сержант заслужив авторитет у побратимів і був призначений на посаду командира відділення керованого мінування 1 інженерно-саперного взводу інженерно-саперної роти групи інженерного забезпечення.

Морпіх Олександр Грінченко із позивним «Чечен»  не боявся брати на себе відповідальність, завжди був готовий підставити допомогти побратимам у небезпечних ситуаціях. Плече-в-плече пройшли бої на Донецькому напрямку, Запорізькому. Звільняли Херсон від окупації, однак саме в Херсонській області серце хороброго воїна зупинилося внаслідок атаки ворожого БПЛА у населеному пункті Киселівка.

      Війна забирає найкращих.

 Спочивай з миром, мужній воїне, царство небесне,

вічний спокій, Сашко!

Слава Героям!!!


ЛІНА КОСТЕНКО

 19 березня письменниця, поетеса-шістдесятниця, класикиня української літератури Ліна Костенко святкує свій 94-й день народження. Костенко не має соцмереж і не веде блогів, але її продовжують цитувати й сама вона постійно потрапляє до переліків найвидатніших українців


ЛІНА КОСТЕНКО: ЦИТАТИ ПРО УКРАЇНУ І ПАТРІОТИЗМ

Бо хто за що, а ми за незалежність.

Отож нам так і важко через те.

***

Огидна річ – наша терплячість. Наша звичка відмовляти собі у всьому. Так все може відмовитися від нас.

***

Коли в людини є народ, тоді вона уже людина.

***

Манія величі – це хвороба. Комплекс меншовартості – теж хвороба. Тільки ще гірша. Бо від манії величі станеш іспанським королем, як Поприщін у Гоголя. А від комплексу меншовартості відчуєш себе комахою і побіжиш по стіні, як Грегор у Кафки.

Кожному поколінню сняться свої кошмари.

***

Ми – ушкоджене покоління. Ще від предків щось узяли, а нащадкам вже не маємо що передати.

***

Так, держава – це я, а не те, що вони з нею зробили. І якби кожен усвідомив, що держава – це він, то досі у нас вже була б достойна держава.

***

Скільки нас, людства, вже є на планеті? Мільярдів шість? І серед них українці, дивна-предивна нація, яка живе тут з правіку, а свою незалежну державу будує оце аж тепер.

***

А ви думали, що Україна так просто. Україна – це супер. Україна – це ексклюзив. По ній пройшли всі катки історії. На ній відпрацьовані всі види випробувань. Вона загартована найвищим гартом. В умовах сучасного світу їй немає ціни.

***

Ми унікальна нація. У нас хліборобів морили голодом. Режисери ставили спектаклі у концтаборах. Поетів закопували у вічну мерзлоту. У кого ще є атомний саркофаг? А у нас є.




понедельник, 18 марта 2024 г.

Визволення Жмеринки

 Минуло вже багато років з часів, коли відгриміли останні бої, але щороку, у березні, жмеринчани віддають данину пам’яті учасникам визволення нашого міста. Жителів Жмеринщини воєнне лихоліття безпосередньо торкнулося одними з перших на Вінниччині.

На місто було скинуто більше 5 тисяч бомб, знищено практично всі важливі стратегічні об’єкти. За час окупації нацисти вщент знищили залізничне господарство, зруйнували 15 кілометрів залізничної колії, промислові підприємства, заклади культури і освіти. З 399 будинків громадського фонду м.Жмеринка 235 було перетворено в руїни.  


                                                   Вони звільняли наше місто



Світла пам’ять всім, хто віддав своє життя за нас в роки війни, хто не дожив до Перемоги.
                               Здоров`я і миру ветеранам, які цього дня поруч з нами.





пятница, 8 марта 2024 г.

Шевченко Т.Г.

 



9 березня в Україні відзначатимуть 210-ту річницю від дня народження нашого славетного поета, художника, мислителя Тараса Григоровича Шевченка. Життя Великого Кобзаря є прикладом свідомого вибору людини, яка обрала нелегку, сповнену випробувань і боротьби дорогу служіння рідному народові


Шевченко – творець в українській літературі та в духовному житті України могутнього національного духу. Його творчість стала символом боротьби за українську державність, волю та незалежність. Поетична спадщина Кобзаря – це понад 240 творів, які перекладені понад ста мовами світу.

Тарас Шевченко був і талановитим художником. Він створив понад 1300 картин, з яких до нашого часу збереглися більше 800. До власних творів поет також створював ілюстрації, любив малювати автопортрети.

Майбутній поет народився у 1814 року на Черкащині в селі Моринці, у багатодітній кріпацькій родині. Грамоти Тарас навчився, коли вступив на службу до місцевого дяка – вчителя Павла Рубана. Потім він потрапив у прислугу до поміщика Енгельгардта, який, помітивши пристрасть хлопця до живопису та бажаючи мати придворного художника, відправив юного Шевченка на навчання. У 1831 році Енгельгардт переїхав до Санкт-Петербурга, де Шевченко зміг продовжити навчатись малювати та почав писати перші твори. В Петербурзі Тарас познайомився з художником Карлом Брюлловим та поетом Василем Жуковським, які помітили неабиякий хист молодого хлопця. Митці провели благодійний аукціон, завдяки якому Тараса Шевченка було викуплено з кріпацтва у віці 24 років. У 1838-1843 роках Шевченко навчався в Петербурзькій академії мистецтв, багато малював та створив рукопис своєї майбутньої збірки «Кобзар».

Після закінченні Академії повернувся до України. Згодом вступив до Кирило-Мефодіївського братства. За вірші збірки «3 літа» Тарас Шевченко був заарештований та відправлений у заслання. Під арештами та на засланнях Тарас Шевченко провів 10 років, продовжуючи писати та малювати попри сувору заборону.
Після звільнення поетові було заборонено їхати до України. Лише у 1859 році він зміг нарешті відвідати Батьківщину, де його знову заарештували. У 1860 році вийшла остання збірка Шевченка «І виріс я на чужині...».
10 березня 1861 року Тарас Шевченко помер у Петербурзі, далеко від рідної Землі. Похований був на смоленському кладовищі, згодом, як і було вказано в його заповіті, прах поета був перевезений в Україну та перепохований на Чернечій горі біля Канева на Черкащині.

Поезія Тараса Шевченка, незважаючи на численні заборони, стала нетлінною і важливою частиною духовної єдності українського народу.