Сьогодні — День єднання України 
Вітаю з Днем єднання України — святом нашої незламності та сили!
16 лютого ми підкреслюємо, що українці — єдина нація
від сходу до заходу, яка згуртувалася задля захисту свободи, незалежності та
спільного майбутнього. Нехай віра в перемогу та любов до рідної землі об'єднують
нас, а мир панує в кожній родині.
Взимку 2022
року розвідки західних союзників попереджали Україну про можливе вторгнення РФ
і навіть вказували дату - 16 лютого. Ніхто не хотів вірити в таке жахливе
майбутнє - країна продовжувала жити своїм життям і турботами. Водночас народ
був схвильований небезпечними перспективами. Для підняття духу та, щоб зменшити
психологічний тиск у суспільстві, глава держави встановив нове свято, покликане
нагадати, що сила та міць українців саме в єднанні. "Нам кажуть, що 16
лютого стане днем нападу. Ми зробимо його Днем єднання", - сказав тоді
президент. Так з'явився День єднання 16 лютого.
День єднання
є молодим святом. Цього року ми святкуємо його лише вчетверте. У нього немає
сформованих роками традицій, але в умовах війни воно набуло особливого сенсу -
показати усьому світові, що ми сьогодні - як ніколи єдині та попри все будемо
відстоювати свою незалежність і своє майбутнє.
16 лютого
Україна ввідзначає
День Єднання.
В Жмеринському
ВПУ гурток «Арт- Простір» керівник Бабич Л. , організувала фотоінформацію на
тему: «Єдність – наша сила».
З учнями групи №4
кл. керівником Шевчук Т. , майстрами Тесленко І., Суліма І. зроблені
фотознімки, які несуть інформацію про свято. Теми фото картин «Разом ми сила»,
«Символи України – наш дух», «Ми – єдині», «Єдність – наша сила». В них
розкривається сила та міць українців в єднанні. Ми сьогодні – як ніколи єдині
та попри все будемо відстоювати свою незалежність і своє майбутнє.
Свято нагадує , що лише об’єднавшись , українці можуть
зберегти суверенітет та мир ,а сила – у згуртуванні всього народу, від
волонтерів до військових.
Фотознімки виготовляла Вієцька С.
Керівник гуртка Бабич Л.
5.02 та 9.02 – 2026 року в Жмеринському ВПУ в гуртку «
Арт –Простір» керівник Бабич Л., провела майстер – клас до Дня Святого
Валентина на тему: «Світ без кохання – колюча завія…»
Керівник гуртка розкрила історичну довідку легенди про
Святого Валентина. Діалог про любов вівся разом з учнями гр№4, майстрами груп,
бібліотекарями, гуртківцями, членами учнівського самоврядування. Складався аналіз
життєвих позицій «Кохання – це дві людини». А на практичних заняттях
виготовлено «валентинки» для фото зони, для фойє училища, актового залу. Учнями
створено почтове обслуговування по доставці «валентинок» між групами училища. Розтяжку
– напис до Дня Святого Валентина оформлено Єфановим Д. та Парцерняк М. учнями
груп №4,6.
Відео перегляд організувала Вієцька С. «Криниця пісень про кохання» та підготувала книжкову виставку " Мелодія двох сердець"
Керівник гуртка Бабич Л.
1 лютого 2026
року Жмеринському ВПУ виповнилося
-- 103 роки!
Його історія, то життєва легенда мільйонів доль людей, які
навчалися в навчальному закладі.
Гуртком «Арт –
Простір» керівник Бабич Л. проведено інформаційну подорож на тему «103 роки – дорога професій та
людських доль».
Інформаційну подорож
провела керівник гуртка, де ознайомила
учнів з історією навчального закладу. Розкрила шлях розвитку училища від
перших майстерень до сучасного освітнього простору. Про підготовку професійних
кадрів та роки клопіткої праці працівників училища. Про пошуки нових інновацій,
внесення креативних ідей, продуктивних знань та творчого розвитку особистості з
подоланням рубежів праці училища .
Навчальний
заклад пишається своїми учнями. Учнями які
сьогодні в гарячих точках проведення бойових дій. Їх патріотизм та гуманізм
продемонстровано з перших днів війни.
Хвилиною мовчання вшановлено пам'ять загиблих учнів-випускників.
Так, професійна освіта – це палітра діяльності людської
професії, а підготовка професійності їх , - фундамент економіки держави.
Активну участь в
заході взяли учні груп № 2,6 ,7.
Провелись змагання блоків «Професії залізниці – опора країни», та «Побутова
сфера – комфорт і турбота щодня». Проведено аналізування, захисту кожної
сторони професії. Складено визначення , що «залізниця – це артерія держави», а
побутова професія – це ті, кого ми зустрічаємо щодня, але рідко замислюємось,
скільки праці за нашим комфортом.
Відео – презентацію
«Професії мого училища», продемонструвала Вієцька С. та підготувала
книжково-ілюстративну виставку « Училищу – 103!!!»
Керівник групи Бабич Л.
«
Стогнали Крути і молився
вітер,
цілуючи скривавлені сліди» -
екскурс історії організований гуртком «Арт-Простір» керівник Бабич Л. відбувся
у Жмеринському ВПУ.
Мета заходу: розкрити суть, причини трагедії
під Крутами, розвивати вміння самостійно аналізувати документи історії ;
аргументовано відстоювати свою точку зору; пам’ятати, шанувати історичне минуле
не забуваючи героїв триста під Крутами.
З інформаційним повідомленням «Герої Крут –
ніхто не забутий» Бабич Л.
розвила мислення та
емоційну стійкість «хто не знає свого минулого , не вартий свого майбутнього» .
Саме тому ми повинні знати історію. А історія наша полита кров’ю та сльозами.
Однією з найтрагічніших її сторінок є бій під Крутами.
Голова учнівського
самоврядування Даніїл Єфанов висловив:
«Юні серця стали легендою української свободи. Памятаємо Крути, бо пам'ять – це
продовження боротьби».
А учні учнівського
самоврядування Парцерняк Марія, Годованюк Кирил виступили з монтажем «Цих юних
душ нескорений політ ніколи не забудемо».
Учні групи №8 кл.
керівник Гулик І. , майстри Підгаєць Н., Білоконь С. разом з учнями аналізували
складні історичні та політичні процеси, пов’язуючи з сьогоденням країни.
Виникали питання для обговорення передивившись відеофільм «Бій під Крутами.
Поразка чи перемога?» за демонстрацією Вієцькою С.
Були висловлені
свої міркування щодо причин трагедії Крут, війни сьогодення.
Пам'ять героїв
вшанували хвилиною мовчання.
Упокій ,Господи,
душі цих палких патріотів, які віддали і віддають своє життя за нашу незалежну
Україну !
Керівник гуртка
Бабич Л.
29 січня –
День пам’яті Героїв Крут.
Крути – одна з
трагічних і водночас легендарних сторінок в історії українських визвольних
змагань 1917–1921 років.
Бій під Крутами
відбувся 29 січня 1918 року між Ніжином і Бахмачем на Чернігівщині, за 130
кілометрів від Києва, під час наступу на
Київ військ більшовицької Росії. На жаль, бій завершився поразкою чоти
студентів і гімназистів, яка була розстріляна. Наймолодшим полеглим було по 16
років.
Після розстрілу
більшовики не дозволили місцевим селянам поховати тіла загиблих. Лише після
визволення Києва від червоних, за розпорядженням українського уряду, 19 березня
1918 року відбувся урочистий похорон полеглих у бою під Крутами на Аскольдовій
могилі.
У радянський час
могили полеглих під Крутами було зруйновано. Десятиріччями історія бою або
замовчувалася, або обростала міфами і вигадками.
Після здобуття
Україною незалежності подвиг героїв Крут зайняв чільне місце в пантеоні
національної слави, став символом патріотизму і жертовності в боротьбі за незалежність.
На державному рівні цей день почали відзначати з 2003 року.
З нагоди цієї події в читальному залі Жмеринського ВПУ організована книжкова виставка – пам'ять «Їх оплакують роси у лузі», за допомогою якої кожен відвідувач може ознайомитись з трагічними сторінками нашої історії. На виставці представлена література, яка відтворює тернистий шлях України до незалежності. У цих виданнях на основі спогадів учасників бою, роздумах сучасників осмислена героїка подвигу юнаків України в ім’я своєї Вітчизни.
Ми повинні знати і пам’ятати історію, що вмита
кров’ю і сльозами.
27 січня весь світ вшановує пам’ять загиблих в роки
Голокосту – жахливої трагедії, жертвами якої стали близько шести мільйонів
євреїв.
1 листопада 2005 року Генеральна Асамблея ООН
ухвалила резолюцію «Пам’ять про голокост», у якій 27 січня проголошено Міжнародним днем пам’яті жертв Голокосту.
Голокост – це тотальний та систематичний геноцид ,
ініційований нацистським режимом. Найбільше він торкнувся людей єврейської
ідентичності, але водночас охопив й інші етнічні та соціальні групи. В Україні
було розстріляно понад півтора мільйона людей, але й до сьогодні дослідники не
мають точних даних щодо справжньої кількості знищених нацистами євреїв та
ромів. Їх знищували просто через те, що вони були іншими, мали інші уподобання.
Так само як зараз знищують нас… бо ми
Українці!
До Дня пам’яті жертв Голокосту, працівники бібліотеки Жмеринського ВПУ підготували виставку-реквієм «Голокост - скорботна пам'ять народу»
Матеріали, запропоновані на цій виставці, оповідають
про криваві роки Другої світової війни, про смертний вирок, винесений нацистами
єврейському народові, про людей усіх національностей, котрі стали жертвами
фашизму тільки тому, що любили свій народ, свою країну і боролися за його
свободу.
Пам’ять про такі події допоможе людству об’єднати
зусилля для того, щоб нічого подібного не трапилося знову.
Бібліотека запрошує всіх, хто цікавиться історичним минулим, до перегляду виставки!
При народженні був записаний у метричній книзі як «Павелъ Григорьевъ Тычининъ». В одній із анкет стверджував, що справжнє його імя — Тичина Павло Григорович, але «чомусь батькові забажалось Тичина переробити на Тичинін — і це останнє у мене по всіх документах, кінчаючи середньою школою». На схилі літ згадував, що предки його належали до козацької старшини, а «у так званих «полуботківських міліонах» було ще й наше прізвище», але точна генеалогія поета не встановлена.Першою вчителькою Павла (після батька) була Серафима Миколаївна Морачевська, яку він згадував усе життя і якій присвятив однойменну поему. Саме вона порадила віддати здібного хлопчика в один із монастирських хорів Чернігова, де за свій спів він мав можливість продовжити навчання.У 9 років Павло Тичина став співаком архієрейського хору при Єлецькому монастирі. Регент хору виділяв Павла з-поміж інших хлопчиків-співаків, доручав йому навчати нотної грамоти новачків. Серед «учнів» Павла Тичини були і його молодший брат Євген та майбутній знаменитий хоровий диригент Григорій Верьовка. Як правило, навчання відбувалося на могилі Леоніда Глібова, похованого в Чернігові на території Троїцького монастиря.Павло Тичина мав неабиякий хист до малювання. У старших класах він пройшов ґрунтовну художню школу у викладача малювання Михайла Жука. Він також увів Павла Тичину в коло чернігівської інтелігенції, познайомив із Михайлом Коцюбинським.Тичина самотужки досконало опанував майже 20 іноземних мов, а зокрема — вірменську, грузинську, арабську, турецьку, єврейську, був діячем Асоціації сходознавства УАН, членом-кореспондентом Болгарської АН. Під час евакуації в Уфу попросив учителя башкирської. Збереглися переклади Павла Тичини українською мовою з сорока мов світу, зокрема поезій Янки Купали, Якуба Коласа, Іллі Чавчавадзе, Церетелі, Донелайтіса, Христо Ботева тощо.
