25 лютого – день народження Лесі Українки.

 

25 лютого – день народження Лесі Українки.

Леся Українка – прообраз сучасної сильної жінки, в якої можна повчитись, як упевнено йти до мети, як ігнорувати труднощі, як бути успішною, незважаючи на випробування долі, це джерело невичерпної мудрості та незламної сили духу.

Видатна українська поетеса, письменниця, драматургиня, одна з центральних постатей національної культури. Багато її творів визнано шедеврами світової літератури, найвідоміші вірші Лесі Українки знає кожен українець, адже її слова стали "стрілами", що влучили в саме серце несправедливості.

Поетеса залишила твори, які й нині дарують нам надію та є дороговказом у житті..

"Ні! Я жива! Я буду вічно жити! Я в серці маю те, що не вмирає..." Саме ці слова максимально відкривають людину, жінку, поетесу.

Леся УКРАЇНКА (Лариса Косач Квітка) – геній української літератури, що входить в умовну тріаду Шевченко-Франко-Українка. Її поезію, прозу, опубліковані мільйонними тиражами, вивчають ще змалку, про творчість і життя письменниці написано надзвичайно багато праць, тож ми знаємо про неї, мабуть, майже все. Проте дискути про поетесу тривають і досі, а кожен факт із її цікавого та нелегкого особистого й творчого життя знову й знову викликає захоплення цією дивовижною особистістю. Ось деякі найцікавіші з них:

Справжнє ім’я Лесі Українки – Лариса Косач Квітка. У колі сім’ї її називали Лесею, тож вона вибрала цей більш милозвучний варіант. А псевдонім “Українка”, який запозичила у дядька Михайла Драгоманова, котрого любила і дуже поважала, вперше використала у 13 років. Драгоманов на початках свого творчого й політичного життя підписувався як “Українець”, а дівчина хотіла бути схожою на нього.

У родині Лесю називали по-різному: Лариса, Леся, Зея, Мишолосія. Ім’я Зея, або Зеїчок, походить від назви сорту кукурудзи «зея японіка» (тонка, як стеблина), так її називала мама. Ім’я Мишолосія ділилось навпіл – так називали Лесю і її брата Михайла, з яким письменниця була дуже близька.

В дитинстві Леся Українка була надзвичайно кмітливою та схоплювала все на льоту, тож її можна було назвати дитиною-індиго. Читати навчилась ще в 4 роки, у 5 вона почала писати драматичні твори, у 6 вже майстерно вишивала, а у 9 років написала свій перший вірш «Надія». Про рівень її розвитку свідчить і те, що всього у 19 років дівчина написала підручник «Стародавня історія східних народів» для своїх сестер.

Поетеса знала багато європейських мов: окрім слов'янських (української, російської, польської, болгарської), також англійську, німецьку, французьку, італійську, давньогрецьку та латину. Бралася за вивчення грузинської, шведської, іспанської. Багато перекладала, зокрема твори Гоголя, Тургенєва, Міцкевича, Марію Конопніцьку, Гейне, Гюґо, Свіфта, Шекспіра, Байрона, Жорж Санд, Аду Негрі, Гергарта Гауптмана, Метерлінка, Гомера. Все це справді ознаки геніальності, адже далеко не кожному таке дано.

Думки поетеси, що актуальні і нині...

Геройство мусить мати нагороду, се і Боги, і люди признають.

Мене любов ненависті навчила.

Малоросійство – це не політика і навіть не тактика, лише завжди апріорна і тотальна капітуляція.

Терпіть кайдани – то всесвітський сором, забуть їх, не розбивши, – гірший стид.

Стояла я і слухала весну

Стояла я і слухала весну,

Весна мені багато говорила,

Співала пісню дзвінку, голосну

То знов таємно-тихо шепотіла.

Вона мені співала про любов,

Про молодощі, радощі, надії,

Вона мені переспівала знов

Те, що давно мені співали мрії.