Загублене дитинство

                                       

Загублене дитинство

4  червня вшановуємо пам'ять дітей, які загинули внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України

 Цей день встановлено Постановою Верховної Ради у 2021 році, щоб нагадати світові про невинні життя, які забрала війна, та підтримати родини загиблих.

Цей день — болісне нагадування про те, що війна вбиває найцінніше — дитинство, надії, життя.

Діти стали жертвами війни не за власним вибором. Їхні мрії залишилися нереалізованими, голоси — назавжди мовчазними.

Кожне маленьке життя, обірване через жорстокість агресора, — це не просто трагедія родини, це рана для всієї України.

Ми пам’ятаємо.    Ми вшановуємо.    Ми не пробачимо.

 

В умовах війни українські діти щодня зіштовхуються з нелюдськими жахами. Вони не можуть спокійно спати у рідних домівках чи гратися у дворі, навчатися у школі чи отримувати кваліфіковану медичну допомогу.

Серед найтяжчих правопорушень, вчинених проти дітей внаслідок агресії, – вбивства, викрадення, сексуальне насильство, вербування та використання у воєнних діях. Російські війська свідомо роблять дітей мішенями, через що малеча стає найуразливішою та абсолютно безневинною жертвою війни.

Символом вшанування пам'яті цих дітей є м’яка іграшка. Оскільки війна триває, точна кількість обірваних дитячих життів постійно уточнюється, адже багато злочинів були скоєні на тимчасово окупованих територіях

Від рук російських загарбників в Україні загинуло 

705 дітей та 2 527 дітей дістали поранення різного ступеня тяжкості – 

станом на сьогодні за даними Офісу Генерального прокурора.

Вони не встигли дорости до дорослого життя. До першого кохання. До свого дорослого "після війни".

Їхні імена — серед сотень. Їхні історії — серед тисяч зламаних доль.

Це були українські діти. Живі, світлі, улюблені. Їх вбила росія.

Їх убивали в колясках, у школах, у ліжках під ковдрами.

 В автомобілях на дорозі до евакуації.

У лікарнях, у підвалах, на дитячих майданчиках.

Ракетами. Артилерією. Мінами. Руками окупантів.

Ми не забудемо жодної дитячої усмішки, яку стерла війна.

Ми не пробачимо жодного обстрілу.

Ми не зупинимось, поки не змусимо кожного причетного відповісти — за кожне зруйноване життя.

Ми не маємо права на слабкість.

 Бо замість нас нікому мстити за цих дітей.

Вони мали жити.